До 295 -річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди

«Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах»

(Лев Толстой)

(До 295-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди)

Григорій Савич Сковорода (1722 — 1794) — видатний український просвітитель, філософ і поет. Народився на Полтавщині в сім’ї козака. Здобув освіту у Київській академії. Перервавши навчання, співав у придворній капелі в Санкт-Петербурзі. Побував у кількох європейських країнах. В 1753 р. викладав поетику та етику в Переяславському колегіумі, 1759 −1764 рр. — в Харківському колегіумі. Через переслідування за демократизм і наукову самостійність у викладанні залишив педагогічну діяльність і з 1969 р. до кінця життя залишався мандрівним учителем. Саме на цей час припадає створення ним найголовніших філософських праць і поезій. Серед літературних творів найпопулярнішими була збірка «Сад божественних пісень» та «Байки харківські».

У педагогічних поглядах Сковороди віддзеркалилися основні напрями прогресивної педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини й народу. Головним педагогічним принципом Григорій Савич вважав виховання природних здібностей людини, проголошував ідею природного виховання. Великого значення надавав вихованню любові до праці, самодіяльності учнів, керівній ролі батьків і вчителів. Обстоював загальнодоступне, безплатне навчання для всіх верств населення.

Григорій Сковорода сповідував філософську концепцію «двох натур» — видимої (створена Богом) і невидимої (Бог). Світ він поділяв на три частини: великий (макрокосмос), малий (мікрокосмос) і символічний (Біблія). У центрі вчення Сковороди — другий світ, тобто людина. Похований Григорій Савич Сковорода у с. Пан-Іванівці (нині с. Сковородинівка) на Харківщині.

Духовна спадщина Сковороди, що увібрала передові ідеї ХVIII ст., зайняла почесне місце не тільки в історії української, але й в історії світової культури.